І на заключення хочеться сказати, що гончарство можна з впевненістю вважати справжнім національним ремеслом, та невід'ємною частиною української культурної спадщини.
пятница, 29 января 2016 г.
четверг, 28 января 2016 г.
Види виробів.
Гончарні вироби формують методом пластичного формування. Побутові та декоративні вироби із гончарної кераміки пористі, дрібнозернисті, з натуральним кольором глини, часто неглазуровані. Готові вироби інколи покривають ангобами і глазуром.
Види виробів:
- столовий посуд - миски, тарілки;
- посуд для варіння – горщики, ринки;
- посуд продуктовий – катки та великі горщики (як ємкості для зберігання крупи і т.п.);
- дитячі забавки - “півники”, “курочки”, “дудочки”, “свинки”, “коники”, “зайчики”, “хлопчики”, “панки” та інше.
Дослідження конструкційного матеріалу виробів.
Щоб дослідити, чому ж саме глина є сприятливою сировиною для виробів у
галузі гончарства, ми влаштували опитування у своїх однолітків. І
отримали такі результати:
А ось пошуковий аналіз джерел допоміг нам сформулювати основні положення щодо виготовлення виробів.
Глина здатна водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при
висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість
каменю і міцність.
Фізичні властивості: густина, щільність, опір зсуву,
пластичність, структурна в'язкість, пористість, водопроникність,
розмокання, набухання, природна вологість.
"Гончар без круга, мов рослина без цвіту"
Всім привіт! Вас вітають учні 7-А класу, Лисичанської ЗОШ № 10.
Майстри не знають суєти, і помислів корисних
Це горді люди, гончарі. З народження, з колиски.
Гончар — завзятий теж трудар. Потрібен, мабуть, Божий дар
Творити з глини гарні речі — Макітру, горщик або глечик.
Сьогодні ми вам розповімо, хто ж такий гончар, та історію самого українського гончарства.
Гончарство в Україні
Відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури. Гончарство періоду XVI–XVII століть Від XVI—XVII століть гончарство безперервно розвивалося, ставши в XIX ст. однією з найважливіших галузей українського кустарного виробництва. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках, а часом розвозили у віддалені райони.
Головними районами українського гончарства були:
Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський; Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський повіти та інші; Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти; Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти; Західне Поділля — Кам'янецький, Проскурівський повіти, зокрема: Адамівка (Віньковецький район), Смотрич (Дунаєвецький район), Сатанів (Городоцький район), Спасівка (Городоцький район), Товсте (Гусятинський район), Зіньків (Віньковецький район), Миньківці (Дунаєвецький район); Східне Поділля — Гайсинський повіт, зокрема: Бубнівка (Гайсинський район), Бар, Крищинці (Тульчинський район); Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля; Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша; Галичина — на Розточчі (Глинськ, Немирів), Гавареччина (Гаварецька кераміка); Гуцульщина, Покуття, зокрема Гуцульська кераміка тощо.
Сучасне українське гончарство
Нині основні центри гончарства — Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів, Гавареччина. У липні 2006 року Громадською організацією «Київське регіональне об'єднання творців родових помість» у рамках проекту відродження давніх народних промислів створена Школа гончарного мистецтва у Києві. У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабрична керамічна, скляна, пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва.
Відомі українські гончарі
Коломієць Захар Йосипович — опішнянський гончар.
Матейко Катерина Іванівна (1910–1995) — український науковець, етнограф, кераміст, гончар, публіцист, краєзнавець та громадський діяч.
Омеляненко Василь Онуфрійович — заслужений майстер народної творчості Української РСР. Ночовник Остап (1853–1913) — видатний український гончар, творець барокової глиняної скульптури; уродженець Міських Млинів.
Поросний Василь Васильович(1873, с. Міські Млини — 1942, Москва) — український радянський народний майстер художньої кераміки.
Пошивайло Гаврило Ничипорович (7 квітня 1909 — 24 січня 1991) — один із творців української народної кераміки ІІ половини XX століття, представник опішнянської школи художньої кераміки.
Пошивайло Явдоха Данилівна (Бородавка) (1910–1994 р.) — гончарна малювальниця,
представниця опішнянської школи художньої мальовки. Оздоблювала твори чоловіка Гаврила рослинними й зооморфними декоративними композиціями.
чоловіка Гаврила рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Рощиб'юк Михайло Іванович — майстер художньої кераміки, член НСХУ. Селюченко Олександра Федорівна(1921–1987) — українська керамістка, народна майстриня.
Шиян Ольга Галактіонівна — майстер народної керамічної іграшки та скульптури.
Лебіщак Юрій (1873–1927) — видатний український технолог-кераміст, завідувач Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1921)
Подписаться на:
Комментарии (Atom)